Майбутнє українського агробізнесу вже тут

Джесс Боллінґер, віцепрезидентка Arable з продажів та розвитку бізнесу, нещодавно відвідала Київ, щоб зустрітися з представниками SmartFarming. Маючи на меті насамперед з’ясувати, яким чином Arable може долучитися до української агротех-індустрії, що стрімко розвивається, вона також краще зрозуміла, куди рухається сільське господарство. Нижче пані Боллінґер ділиться думками про те, як історичний спадок, технології та підприємництво змінюють галузь у країні, що готується вперше за 100 років відкрити ринок землі.

Придбавши 2019 року систему Cropio, компанія Сингента привернула увагу до можливостей українського агротеху. Відтоді український ютуб-канал про сільське господарство Agrosphera набрав 130.000 підписників, а незалежний сервіс з управління погодними даними Meteo.Farm встановив мережу датчиків та станцій по всій країні. Визнання отримують також і чільні інноватори галузі. Засновниця ReGrow Анастасія Волкова, яка виросла на Запоріжжі, в індустріальному й аграрному регіоні, потрапила 2020 року до списку «35 інноваторів молодше 35-ти» від видання MIT Technology Review. У країні можна знайти і місцевий аналог AgTech Garage – це асоціація «Український клуб аграрного бізнесу», яка об’єднує бізнес та великі аграрні компанії.

Зустріч із SmartFarming – ще одним успішним стартапом – дала зрозуміти, що агротех України, та й агропромисловість у широкому сенсі, переживає визначний етап. Україна має чудові можливості для запровадження нових технологій завдяки низці чинників: наявності великих фермерських господарств, зміні клімату, історичному скасуванню мораторію на продаж землі та, – що, ймовірно, найважливіше – підприємницькому хисту українських фермерів.

На українських фермах здається, ніби ти перебуваєш у якомусь особливому місці: щедра земля тутешніх степів складає чверть чорнозему світу. Завдяки цьому родючому, багатому на гумус ґрунту, а також помірному клімату, країна підходить для високоврожайного сільськогосподарського виробництва. Ця особливість була як даром, так і прокляттям для України протягом її історії. Відома як «житниця Європи», Україна є провідним виробником соняшника та шостим у світі найбільшим виробником кукурудзи та пшениці. Землеробні традиції відчутні всюди, навіть у містах, де на будівлях гордо майорить державний синьо-жовтий прапор, нагадуючи про синє небо та родючі поля.

Водночас на мінливу та сповнену насильства історію України вплинули опортунізм і жадібність політичних сил, що змагалися одна з одною протягом ХХ століття. Під час колективізації найзаможніших фермерів – куркулів – відправляли на заслання, відбираючи їхні землі. Радянський диктатор Йосип Сталін збирався заполонити ринок дешевим зерном. Це була частина стратегії, яка б продемонструвала, що капіталізм не працює. І в 1928 році Україна виконала 37% всесоюзного плану зі збору зернових. Велетенські сталінські колгоспи самі ж і спростували теорію радянського очільника щодо комунізму: чоловіки та жінки, які раніше самостійно й успішно займалися сільським господарством, тепер ледве працювали. Відбирання зерна владою позбавило селян будь-яких економічних стимулів до роботи. Система долала саму себе: будь-хто, хто успішно збирав великі врожаї, визнавався куркулем і негайно відправлявся у заслання. У 1932 році доведені голодом до відчаю селяни мусили їсти саме насіння. Коли у Німеччині та США часів Великої депресії фермери майже ніколи не голодували, українські землероби залишилися буквально ні з чим. Поки Сталін зосередився на контролі й управлінні українським експортом, інший диктатор Адольф Гітлер привіз німецьких фермерів в українське село, запустіле внаслідок найбільшого штучного голоду в історії (відомого світові як Голодомор – Прим. Ред.).

Після розпаду СРСР працівники колгоспів одержали право володіти землею. Практично за ніч більше 6 мільйонів українців отримали у власність приблизно два гектари кожен. Орендуючи землю в нових власників, великі колгоспи перетворилися на корпоративні господарства. Подібні агрохолдинги, що сягають сотні тисяч гектарів, просто складаються з ділянок, відданих у лізинг за індивідуальними угодами із селянами на право користування землею. Сьогодні близько 40,000 сімейних фермерських господарств в Україні володіють 10% землі та 8000 корпоративних ферм представляють приблизно 2/3 ділянок землевласності. Система лишається надзвичайно неефективною, проте створює 60-70 господарств, настільки ж великих, як агропромислові гіганти Amaggi та SLC Agrícola у Бразилії.

До липня цього року громадяни України могли володіти землею, та не могли її продавати. 20-річний мораторій на продаж землі набрав чинності 2001 року з декількох причин. Майже 80 років радянського панування й маніпуляцій розмили розуміння і цінність приватної власності та капіталізму. Радянська політика українізації та колективізації також включала систематичне нищення інституціональної освіти. Люди так довго дбали лише про виживання, а не про науку, що у ХХІ столітті більшість із навичок, необхідних для управління господарством чи корпорацією, не могли з’явитися самі собою. Адже коли на чолі країни один за одним змінюються олігархи або люди, підконтрольні їм, існує інтерес лише до короткострокового збагачення. Поки лишаються циклічна корупція і страх масштабного захоплення з боку іноземного капіталу, перші три роки покупцями землі можуть стати лише українські бізнеси. Компаніям, які раніше за звичкою мали багато договорів про бартер і абсолютно непрозорі ціни, тепер потрібні гроші або послуги банків на велику купівлю землі, а це вимагає зовсім інших фінансових стосунків. Утім, вперше за сто років українці тепер можуть купувати, продавати й інвестувати в землю, через що з’являється ентузіазм щодо можливостей для економічного розвитку.

І все це відбувається у цікавий час. В українців було рівно 30 років, щоб створити щось із нічого. Міленіали застали розпад Союзу і подальші економічні труднощі, коли були дітьми. Перехід від мілітаристського контролю та укоріненої корупції до більш прозорого демократичного процесу не був ані простим, ані легким. Регрес у часи президентства Віктора Януковича, невдала спроба вступити у Європейський Союз та події Євромайдану підкреслюють крихкість і складність ситуації. У результаті, в українській культурі стартапів та агротеху є непроста унікальна ситуація існування у суперечності між надіями на майбутнє та історичною недовірою до влади.

У Києві я застала команду SmartFarming у робочих клопотах. Вони працюють у бізнес-центрі Xspace, створеному в будівлі закинутого радянського заводу. І як для агрокомпанії, вони мають чималу кількість жінок у штаті. CEO Артем Бєлєнков створив три різні компанії для різних напрямків одного сектору: SmartFarming (агротех), Aggeek (медіа) та Vkursi Zemli (сервіс перевірки та оцінки земельних ділянок). SmartFarming Артем започаткував 2013 року. Він займався операційною діяльністю в інвестиційній компанії, коли познайомився з ізраїльським трейдером опціонів, зайнятим високочастотною торгівлею. Зважаючи на тодішню політичну й економічну кризу, він розумів, що або має змінити сферу діяльності, або залишити Україну. Наступну віху для себе він знайшов в агропромисловості. «Коли я працював із тривимірними моделями ризику в екселі, я бачив, скільки всього досі залежало від паперових карт полів – і подумав про можливість зробити із цим щось, – розповідає Артем. – Використовуючи ГІС, яку робив мій батько, я став презентувати своє бачення SmartFarming різним українським агробізнесам і невдовзі вже мав чотири проекти».

Одним із перших проектів SmartFarming стало оцифровування даних земельних ділянок для МХП, провідного виробника зернових і м’яса в Україні. У США більшість фермерських господарств займають менше 4000 гектарів. Проект для МХП охопив 500 сіл та більше 1 мільйона гектарів, з яких угіддя складають 160 000 гектарів. Використавши численні системи на різних земельних кластерах, SmartFarming спершу мав інтегрувати їх. Далі потрібно було об’єднати систему аудиту землі та навчити персонал користуватися новим програмним забезпеченням, щоб керувати контрактами та власністю. Коли вони почали розробляти додаткові інструменти для великих агрохолдингів, Артем побачив, у якому напрямку рухається ринок. «У перші роки ми намагалися все робити через ГІС, супутникові знімки, та з часом ми навчилися краще аналізувати ринок і будувати нашу бізнес-модель, – зауважує Артем. – Щоб закінчити проект для МХП, знадобилося два з половиною роки, але це показало, наскільки важливим буде точне землеробство для великих агропромислових операцій в Україні».

Він додає: «8-10 років тому агробізнес не був настільки конкурентоспроможним, як зараз. Тобі не потрібна була механізація. Сьогодні маржа менша, потрібно застосовувати цифрові технології, потрібно боротися за цю маржу, потрібно бути ефективнішим в управлінні всім процесом. З кожною новою технологією, що з’являється, ти бачиш зсув від “давайте спробуємо” до “мій сусід так робить, то і я мушу так робити”». Бєлєнков пояснив, що саме на екскурсії у GAR Tootelian (тепер GAR Bennet) він помітив, що найбільш успішні в агробізнесі компанії працювали безпосередньо з фермерами на полі і вже допомагали їм з консультаціями, обслуговуванням, операціями тощо. А під час візиту до The Wonderful Company він на власні очі побачив усю силу внутрішньої маркетингової інфраструктури, і як її можна використати для формування культури для продуктів на ринку. Саме тоді Бєлєнков зрозумів, що треба робити SmartFarming комплексним інтегратором, аби підвищити його цінність. Відтоді засновник стартапу почав поповнювати агрономічну та інженерну частину команди.

Одним із головних викликів для агрономів SmartFarming сьогодні є кліматичні зміни. Вони ж стали величезною проблемою і для фермерів по всій Україні. Південь завжди переживав значні посухи, однак за останні п’ять років це зачепило і сферу проміжних посівів. Кукурудзяний пояс за 15 років посунувся далі на північ. Полтавщина славиться найкращими ґрунтами, проте зараз потерпає від тривалої посухи. Ситуацію ще більше загострює застаріла інфраструктура зрошення. Від здобуття незалежності у 1991 році кількість місцевих зрошувальних систем зменшилася на 200%, оскільки через подрібнення господарств та земельних ділянок у землекористувачів і власників не було інтересу спільно вкладатися в утримання та покращення інфраструктури.

Іншим чинником є безперервне вирощування соняшника, який має вищі вартість і попит, ніж сівозміна з пшеницею або соєю. З часом такий підхід виснажує запаси азоту у ґрунті, все більше збільшуючи потребу в добривах для підтримки врожайності. Українські фермери вірять, що можливість купувати та продавати землю відкриє шлях довгостроковим інвестиціям в інфраструктуру та ефективне управління господарством, а також стримає деградацію земель, спричинену мисленням на коротку перспективу.